Шановні товариші! Прочитала в ЛУ про те, що створюється «книга Пам'яті» жертвам голоду 1933 року. Це хороша і дуже потрібна справа. і тому вирішила коротенько написати, що закарбувалося в пам'яті 7 річної дівчинки. Батьківщина моя с. Н-Збур'ївка, Голопристанського р-ну Херсонської обл.. Того самого Херсону, якого хочуть переінакшити на м. «Потьомкин» Це ж треба до такого додуматись?! І в якого… хватило на таке ума?! Так от було мені тоді 7 років, так що багато чого не розуміла, тому напишу тільки про те, що відбувалося в нашій сім'ї. Батько мій був відмінним столяром і працював в місті Херсоні на будовах. Старша сестра теж в Херсоні працювала домашньою робітницею. Середня сестра я і мама жили в селі. Я не могла зрозуміти: чому в домі не стало ніякісінької іди. Їли бур'ян, рогіз, водяні горіхи, макуху із гірчиці, а щоб вона не була така гірка, мама вимочувала її в воді і щось пекла з неї. Забули, що на землі існує хліб і картопля, не говорили уже про мясо, молоко і др.. Стали пухнуть. Середня сестра вмерла перша. Одного разу мама поїхала в Херсон до батька і розминулись в дорозі. А тим часом батько прийшов додому зовсім слабий. Ліг на лежанку, (це було в травні) і мабуть, щоб я не бачила, як